Простір психологічного комфорту
Мокроуз Тетяна Миколаївна, практичний психолог, спеціаліст вищої категорії, педагогічний стаж -19 років
Професійне кредо «Бачити у кожній дитині унікальну особистість, підтримувати її розвиток з любов’ю, повагою та вірою у власні сили»
Навіщо психолог у ЗДО?
Щоб дитячий садочок був місцем не лише знань і гри, а й внутрішнього спокою. Місцем, де кожна дитина почувається прийнятою, зрозумілою й захищеною.
Психолог у ЗДО допомагає дітям пізнавати світ власних емоцій: радіти, сумувати, злитися й не боятися своїх почуттів. Через гру, казку, розмову він навчає домовлятися, будувати дружні стосунки, знаходити вихід зі складних ситуацій і поступово вчитися довіряти собі та іншим.
У період адаптації психолог стає тихою опорою — для дитини, яка робить перші кроки у великому колективі, для батьків, які хвилюються, і для педагогів, які щодня створюють атмосферу турботи. Він уважно помічає зміни в поведінці, допомагає вчасно зрозуміти потреби дитини й підтримати її розвиток.
Для дорослих психолог — це партнер і порадник. Він допомагає знайти слова, коли їх бракує, підказує, як зберегти емоційну рівновагу, та сприяє створенню безпечного, доброзичливого середовища в закладі.
Психолог у ЗДО — це про турботу, яка починається з розуміння.
Про довіру, що зростає щодня.
Про щасливе дитинство, у якому є місце спокою, підтримці й щирій радості
Психологічне здоров’я дошкільника
Психологічне здоров’я дошкільника — це основа його гармонійного розвитку, що передбачає емоційний комфорт, здатність адаптуватися, радіти життю та взаємодіяти з іншими. Забезпечується через любов, стабільний режим дня, ігрову діяльність та розуміння емоцій. Основні завдання: профілактика стресів, розвиток самостійності та безпечне середовище.
Ключові аспекти:
Емоційна підтримка: Не перекривайте емоції дитини власними, а допомагайте проживати їх. Дитина має право сумувати або заздрити, важливо вчити її виражати це екологічно.
Режим дня: Чіткий розпорядок забезпечує почуття безпеки.
Гра та розвиток: Заохочуйте творчу гру, самостійність та цікавість. Дошкільник має право на помилки та самостійні відкриття.
Тактильний контакт: Обійми, фізична активність та спільні заняття зміцнюють психіку.
Техніки саморегуляції: Використовуйте дихальні вправи щоб зняти тривогу та покращити настрій.
Ознаки психологічного благополуччя:
- Весела та життєрадісна поведінка.
- Здатність до самостійної гри.
- Наявність інтересу, допитливості.
- Вміння співчувати та ділитися.
Дитина дошкільного віку потребує стабільності, підтримки та прийняття. Ваша увага і розуміння є основою її емоційного благополуччя.
Рекомендації:
- дотримуйтесь режиму дня;
— підтримуйте дитину під час адаптації до ДНЗ;
— говоріть з дитиною про її почуття;
— хваліть за старання, а не лише за результат;
— уникайте порівнянь з іншими дітьми;
— за потреби звертайтеся до практичного психолога.
Психологічно комфортне середовище є важливою умовою розвитку дитини дошкільного віку. Доброзичливе ставлення, підтримка та прийняття індивідуальних особливостей кожної дитини сприяють формуванню довіри й позитивної самооцінки.
Рекомендації:
- підтримуйте позитивний емоційний клімат у групі;
- використовуйте ігрові вправи та арттехніку;
- звертайте увагу на емоційні прояви дітей;
- співпрацюйте з батьками;
- дбайте про власне психологічне здоров’я.
Для емоційного розвантаження та розвитку рекомендується використовувати:
Дихальні вправи. Для дітей дошкільного віку (3–6 років) дихальні вправи мають бути ігровими, оскільки малюкам важко зосереджуватися на сухому підрахунку. Такі практики активують парасимпатичну нервову систему, що допомагає серцю битися рівніше, а м’язам — розслабитися.
Ось адаптовані техніки з ігровими сюжетами:
- Тварини та звуки (імітація)
Використання образів допомагає дітям контролювати видих через звук:
«Змія»: Глибокий вдих животиком, а на видиху — тривале шипіння «с-с-с-с», наче повзе змійка.
«Бджілка»: Вдих носом, на видиху дитина дзижчить «з-з-з-з» або «ж-ж-ж-ж», відчуваючи вібрацію на губах.
«Хом’ячок»: Надути щоки («сховати зернятко»), затримати дихання на кілька секунд, а потім різко «лопнути» щоки руками, випускаючи повітря.
- Дихання з уявною дією
Методи, що допомагають візуалізувати процес:
«Квітка та Свічка»: Уявіть, що в одній руці запашна квітка, а в іншій — іменинна свічка. Повільно «нюхаємо» квітку носом і «задмухуємо» свічку ротом.
«Кулька в животі»: Дитина кладе руки на живіт і уявляє, що там повітряна кулька. На вдиху кулька надувається (живіт стає великим), на видиху — здувається.
«Морський котик»: Вдих через ніс, а на видиху — нахил голови вгору, наче котик випускає фонтанчик води.
- Використання іграшок (тактильні вправи)
«Гойдалка для іграшки»: Дитина лягає на спину, кладе на живіт улюблену м’яку іграшку. Завдання — дихати так глибоко, щоб іграшка плавно гойдалася вгору-вниз.
«П’ять пальців»: Обводимо вказівним пальцем однієї руки контури пальців іншої. Рух вгору по пальцю — вдих, вниз — видих. Це поєднує дихання з дрібною моторикою та заспокоює через дотик.
- Дихання для фокусування
«Мильні бульбашки»: Уявіть, що ви видуваєте найбільшу у світі бульбашку. Видих має бути дуже повільним і обережним, щоб вона не лопнула.
«Пір’їнка»: Покладіть на долоню уявну (або справжню) пір’їнку. Потрібно дути на неї так легенько, щоб вона трішки рухалася, але не злітала з руки.
Основні правила для дорослих:
- Слідкуйте, щоб дитина не надувала щокипід час вдиху — повітря має йти «в живіт».
- Достатньо 3–5 повторень, щоб не виникло запаморочення.
— Виконуйте вправи разом — діти найкраще вчаться через наслідування.
Психогімнастику. Для дошкільнят психогімнастика — це «магія перевтілення». Головна мета тут не просто розім’ятися, а навчити дитину усвідомлювати м’язову напругу та розслаблення, а також виражати емоції без слів.
Вправи:
- На зняття м’язової напруги (Релаксація)
«Штанга»: Уявіть, що на підлозі лежить дуже важка штанга. Потрібно її підняти: сильно напружити руки, плечі та прес, затамувати подих… А потім різко «кинути» її на підлогу, розслабивши все тіло та видихнувши.
«Лимон»: Уявіть, що в кожній руці у вас по лимону. Потрібно сильно-сильно стиснути кулачки, щоб «вичавити сік» (максимальна напруга). А тепер розтисніть пальці — лимони випали, руки відпочивають і стали легкими.
«Бурулька»: Дитина стоїть рівно, руки вгору (застигла бурулька). Світить сонечко, і бурулька починає танути: спочатку опускаються кисті, потім лікті, плечі, тулуб, і нарешті дитина м’яко присідає або лягає на підлогу («перетворюється на калюжку»).
- На розвиток міміки та пантоміміки (Емоції)
«Кислий лимон — Смачна цукерка»: По команді дитина має показати обличчям, що вона з’їла щось дуже кисле (зморщити ніс, заплющити очі), а потім — наче їсть найсмачнішу цукерку (усмішка, розслаблення, «задоволені» очі).
«Хмарка і сонечко»: Дитина зображує похмуру хмарку (насупити брови, стиснути губи, опустити голову). Раптом виходить сонечко — дитина поступово «розквітає», підіймає обличчя до світла і широко всміхається.
«Тінь»: Дорослий або інша дитина робить різні рухи (чеше потилицю, махає рукою, присідає), а дитина -«тінь» має беззвучно та максимально точно повторити всі рухи та вирази обличчя.
- На подолання бар’єрів у спілкуванні (Контакт)
«Скульптор»: Одна дитина — «пластилін», інша — «скульптор». Скульптор має «зліпити» фігуру радості чи спокою, обережно змінюючи позу партнера. Потім вони міняються ролями. Це вчить довірі та тактовному дотику.
«Сліпий та поводир»: Одна дитина заплющує очі, а інша за руку проводить її через «смугу перешкод» (іграшки на підлозі). Це вправа на розвиток відповідальності та відчуття безпеки поруч з іншим.
- На виплеск гніву та агресії
Злий папірець»: Дайте дитині аркуш паперу. Нехай вона уявить, що це її злість, і розірве його на найдрібніші шматочки, а потім сильно підкине цей «салют» вгору.
«Боротьба подушками» (або кидання м’яких м’ячиків): Важливо встановити правило: «Ми не б’ємо боляче, ми виганяємо злюку».
Порада: Після кожної вправи корисно запитати: «Що ти відчував, коли був бурулькою? А коли розкусив лимон?». Це вчить дитину зв’язку між тілом та емоціями.
Нейроігри. Нейроігри для дошкільнят — це «зарядка для мозку», яка змушує обидві півкулі працювати синхронно. Це покращує увагу, пам’ять та допомагає дитині краще контролювати свої імпульси.
Вправи:
- Вправи на міжпівкульну взаємодію
«Кулак — Ребро — Долоня»: Дитина повторює послідовність рухів рукою по столу: стиснутий кулак, рука ребром, розгорнута долоня. Спочатку повільно однією рукою, потім іншою, а для «профі» — двома одночасно.
«Вухо — Ніс»: Лівою рукою беремося за кінчик носа, а правою — за ліве вухо. За командою (або хлопком) міняємо руки: права на ніс, ліва на праве вухо. Це весело і чудово тренує перемикання уваги.
«Кільце»: Почергово і дуже швидко перебираємо пальцями рук, з’єднуючи в кільце з великим пальцем послідовно вказівний, середній, підмізинний та мізинець.
- Графічні нейроігри
«Дзеркальне малювання»: Дайте дитині два фломастери. Завдання — одночасно обома руками малювати однакові фігури (кола, сонечка, хатинки) або вести лінії від центру аркуша до країв.
«Нейродоріжки»: Намалюйте дві звивисті лінії. Дитина має одночасно вести пальчиками обох рук по цих лініях від початку до кінця.
- Вправи на координацію та контроль
«Перехресні кроки»: Під час ходьби дитина торкається ліктем правої руки коліна лівої ноги, і навпаки. Це активує зони мозку, відповідальні за логіку та орієнтацію в просторі.
«Стілець — Стіл»: Одна рука стиснута в кулак і стоїть вертикально («стілець»), інша лежить плазом («стіл»). За сигналом положення рук змінюється.
- Робота з предметами
«Спритні кришечки»: Покладіть перед дитиною дві кришечки від пляшок. Завдання — одночасно обома руками рухати їх по заданій траєкторії (зигзагом або по колу).
«Магнітні долоньки»: Уявіть, що долоні — це магніти. Дорослий рухає руками повітрі, а дитина має максимально точно і швидко «приклеїтися» своїми долонями до рук дорослого, повторюючи всі траєкторії.
Чому це важливо саме зараз?
У віці 3–6 років формуються нейронні зв’язки, які стануть фундаментом для навчання у школі (читання, письмо, посидючість). 5–7 хвилин таких ігор на день достатньо, щоб дитина стала спокійнішою та уважнішою.
Арттерапія. Арттерапія для дошкільнят — це не про результат («гарно/негарно»), а про процес вивільнення почуттів. У цьому віці дитині легше намалювати свій страх або радість, ніж пояснити їх словами.
- Робота з емоціями (Трансформація)
«Малювання на мокрому папері»: Змочіть аркуш водою і дозвольте дитині ставити плями аквареллю. Кольори розтікаються, змішуються, створюючи химерні образи. Це допомагає знизити контроль, розслабитися та зняти тривожність.
«Малюємо злюку»: Запропонуйте дитині намалювати свою злість чи образу у вигляді монстра або плями. Коли малюнок готовий, запитайте: «Що ми з ним зробимо?». Дитина може його домалювати (зробити смішним), розірвати або «зачинити» в намальовану клітку.
- Техніки саморегуляції та спокою
«Чарівні нитки» (Ниткографія): Вмочіть нитку у фарбу, покладіть її на одну половину аркуша зигзагами, притисніть іншою половиною і витягніть. Отриманий візерунок можна домалювати. Це розвиває уяву та заспокоює.
«Малювання пальчиками та долоньками»: Безпосередній контакт із фарбою дає сильний сенсорний відгук. Це допомагає дітям, які бояться помилитися або мають високий рівень напруги, відчути свободу.
«Мандала з природних матеріалів»: Викладання кола з камінців, каштанів, крупи або пелюсток. Ритмічне викладання візерунка по колу гармонізує внутрішній стан і вчить фокусуватися.
- Робота з піском та пластичними матеріалами
«Пісочна країна»: Якщо немає спеціального піску, підійде манна крупа на таці. Малювання пальцями по крупі, закопування та відкопування дрібних іграшок допомагає опрацювати приховані страхи.
«Пластилінові латки»: Замість ліплення складних фігур, запропонуйте дитині «заліплювати» дірочки на намальованих предметах шматочками пластиліну. Це чудово знімає дрібну м’язову напругу.
- Музичне малювання
«Колір музики»: Увімкніть класичну або релакс — музику і попросіть дитину малювати лінії або плями, які вона «чує». Це вчить дитину виражати абстрактні відчуття через візуал.
Головне правило: Не критикуйте і не виправляйте. Якщо дитина малює «чорне сонце», не лякайтеся — вона просто виносить свій внутрішній стан назовні, щоб він не залишався всередині.
Ігри на розвиток емоційного інтелекту. Ігри на розвиток емоційного інтелекту допомагають дитині дошкільного віку зробити три важливі кроки: впізнати емоцію, назвати її та впоратися з нею.
- Розуміння себе: «Який я зараз?»
«Кошик емоцій»: Покладіть у кошик картки з емоціями (смайлики або картинки тварин: сумний зайчик, веселий лев). Щоранку пропонуйте дитині обрати того, хто схожий на неї зараз. Це вчить легалізувати будь-який стан.
«Емоційний термометр»: Намалюйте шкалу від 1 до 5 (від «дуже сумно/зло» до «дуже радісно»). Протягом дня запитуйте: «Де зараз твоя стрілочка?». Це допомагає дитині помічати зміни свого настрою.
- Розпізнавання емоцій: «Таємний агент»
«Дзеркало»: Ви показуєте емоцію обличчям (наприклад, здивування), а дитина має її «віддзеркалити» та вгадати назву. Потім міняєтеся ролями.
«Емоційне лото»: Використовуйте картинки персонажів із казок. Завдання дитини — розсортувати їх: хто з героїв зараз боїться, хто радіє, а хто ображений. Це розвиває емпатію.
- Регуляція емоцій: «Швидка допомога»
«Мішечок радості та торбинка злості»: Уявно (або реально) складаємо в «торбинку злості» все, що засмутило (можна прокричати в неї або покласти камінці). А з «мішечка радості» дістаємо уявні приємності (усмішки, обійми, солодкі слова).
«Король каже»: Ведучий каже: «Король сумує» — всі мають плакати; «Король злиться» — всі тупають ногами; «Король радіє» — всі стрибають. Це вчить дитину швидко перемикатися між станами та контролювати своє тіло.
- Соціальні навички: «Спілкування без слів»
«Подарунок через скло»: Дитина має за допомогою жестів показати, який «подарунок» вона дарує другу (м’яч, морозиво, кошеня). Друг має вгадати. Гра вчить звертати увагу на мову тіла.
