Батьківська сторінка

Азбука виховання

А — азбуку виховання повинні знати всі батьки92056737_0_6d213_1f880a02_XL
Б — будьте при дітях витриманими в своїх вчинках.
В — вас запитують — уважно слухайте, дайте відповідь.
Г — говоріть з дитиною у зрозумілій для неї формі.
Д — дайте можливість дитині винайти самостійність.
Є — єдність між педагогами і членами сім’ї — запорука успішного виховання.
Ж — життя дитини повинно бути заповненим посильною працею.
З — знайте: основи виховання завдаються з раннього дитинства.
І — ігри — запорука здорового фізичного розвитку дитини.
К — корисно знати: любов до дитини має бути поміркованою.
Л — любов до рідного краю виховуйте з дитинства.
М — мама і мир — найдорожче для дітей.
Н — не говоріть дітям неправду.
О — одяг має бути охайним.
П — прагніть завжди чинити з дітьми справедливо.
Р — розмовляйте з дітьми часто, співайте разом.
С — стежте за своєю поведінкою, бо діти наслідують вас.
Т — трудитися навчайте з раннього віку.
У — успіх,у вихованні залежить від здорової атмосфери в сім’ї.
Ф — фізкультура повинна стати для дитини улюбленим уроком.
X — хай завжди дитина відчуває інтерес до себе.
Ц — цілеспрямованість у вихованні допоможе досягти значних успіхів
Ч — частіше бувайте з дитиною на природі.
Ш — шум — ворог здоров’я дитини
Щ — щастя і радість дітей — у ваших руках.
Я — якщо хочете, щоб ваша дитина була ввічливою, справедливою, чесною, ставилася до всіх з любов’ю, дотримуйтесь цих порад самі.

Different-Happy-Kids-design-vector-graphic-01

Родинне виховання6923_m

Не всі сім’ї повного мірою реалізують усі можливості впливу на дитину. Причини можуть бути різні: одні сім’ї не хочуть виховувати дитину, інші — не вміють цього робити, є й такі, що розуміють, для чого це потрібно робити, однак не роблять. В усіх випадках сім’ї потрібна кваліфікована допомога дошкільного закладу.

Нині необхідність дошкільного виховання не викликає жодних сумнівів. Упродовж останніх років до дошкільних закладів висунуто високі вимоги. Багато років поспіль наша держава всіляко підкреслювала соціальну функцію дошкільного виховання — звільнення жінки-матері для участі в суспільному виробництві. При оцінюванні роботи дошкільного закладу як важливий показник фігурують відомості про захворювання дітей, кількість пропущених ними днів (отже, вимушеної непрацездатності матері).

Зростання впливу освіти, що спостерігається в багатьох країнах світу, зокрема й у нашій країні, змінило ставлення до дитячих садків. На перше місце виходять педагогічні функції дошкільного закладу: як виховують, чого навчають, наскільки успішно готують до школи. Щоб ефективно виконувати педагогічні функції, дошкільний заклад має переглянути зміст і поліпшити якість освітньої роботи з дітьми, посилити вплив на кожну дитину. Це зумовлює потребу дошкільного закладу вбачати в сім’ї союзника, однодумця щодо виховання дитини.

Слід зауважити, що педагоги дошкільних закладів не завжди усвідомлюють можливість і необхідність співробітництва з сім’єю. Молоді спеціалісти нерідко вважають, що їх навчили, як розуміти дитину, як її вчити, виховувати і недооцінюють ролі батьків, що не важливо, коли батьки виховують не зовсім правильно і бачать дитину набагато менше часу, ніж вихователь у садочку. Часто так і батьки думають, що знають свою дитину краще, ніж інші, розуміють її, а отже, і виховують самі, а в дитячому садку дитина ціла і неушкоджена, під наглядом дорослого, і цього досить.

Таким чином, є дві сили, дуже близькі дитині дошкільного віку — батьки й педагоги, які намагаються виховувати автономно, незалежно одна від одної, що не сприяє ефективному вихованню.

У вихованні маленької дитини є чимало заходів, метою яких є формування позитивних звичок, навичок поведінки, раціональних способів діяльності.

Усе це можливо, якщо дорослі домовлятимуться про єдність вимог, спільність методів впливу та способів навчання в дитячому садку й родинному колі.

Слід також ураховувати, для вирішення яких завдань виховання може бути сильнішим дитячий садок чи сім’я, і відповідно, який тягар має взяти на себе інша сторона. Наприклад, в емоційному, статевому вихованні, у залученні дитини до спорту можливості сім’ї значно більші, ніж можливості дитячогосадка. Однак дитячий садок кваліфіковано здійснює навчання, забезпечує розвиток творчих здібностей тощо.

Отже, в основу взаємодії сучасного дошкільного закладу та сім’ї має бути покладено співробітництво.

Повноцінним може бути тільки те виховання, яке починається від колиски. Дошкільне виховання, що починається з родинного, а далі доповнюється суспільним є вирішальним у прилученні дитини до скарбниці духовної культури народу, її соціалізації.

Саме в родинному вихованні в дошкільні роки у дитини закладаються основи моралі, правильної поведінки, активності, ініціативності, творчого ставлення до дійсності чи навпаки — пасивності, байдужості, нігілізму, індиферентності.

Родинне виховання і виховання в дошкільній установі реально існували як дві самостійні ланки, хоч у програмах дитячого садка і в методичній літературі наголошувалось на необхідності взаємозв’язку дитячого садка і сім’ї. Насправді це були дві системи, які зрідка взаємодіяли.

У сім’ї зміст, методи, фор,ли виховання дітей залежать від загальної культури батьків. Найпростіше сімейне виховання має довільний характер, здійснюється без чіткої системи, фрагментарно і доволі стихійно.

За таких умов загальний розвиток і ступінь вихованості дітей дуже різний. В одних сім’ях малята ростуть добрими, привітними, довірливими, активними, виявляють інтерес до гри, книжок, мистецтва, в інших — батьки не дуже дбають про загальний розвиток дитини, але велику увагу приділяють її дисциплінованості, слухняності. Є сім’ї, де вихованню дитини не надають значення взагалі.

Дитячий дошкільний заклад — обов’язкова ланка загальної системи освіти. Процес виховання і навчання у ньому здійснюється відповідно до програми, укладеної фахівцями (фізіологами, психологами, лікарями, педагогами, методистами) й ухваленої Міністерством освіти і науки України.

Програма набуває чинності державного документа. За твердженнями спеціалістів, у дошкільних закладах достатньо розвинені й виховані діти ті, в родинах яких з особливою увагою ставляться до виховання. Найбільше труднощів викликають у вихователя діти, батьки яких не приділяють належної уваги їх вихованню.

Отже, навіть обов’язкова програма з чітко організованим процесом виховання не позбавляє дошкільного закладу залежності від родини: якщо батьки дбають про дитину, то й дитячий садок сприяє її збагаченню, розвитку; якщо сім’я не займається вихованням чи створює для дитини важкі умови, то дитячий садок не завжди в змозі допомогти.

Упродовж тривалого часу склалось так, що дитячий садок, підпорядковуючись лише адміністративним органам, був незалежним від сім’ї. Від неї майже не залежало, в який садок потрапить дитина, які вимоги висуватимуться до неї, який розпорядок закладу, кваліфікація вихователів тощо.

Нині ситуація змінюється, відкриваються дитячі садки, які більше зважають на потреби сім’ї і щодо встановлення розпорядку, і щодо змісту роботи. Сім’я має можливість вибирати дитячий садок і вихователя, розраховуючи на співпрацю у вихованні дитини.

Психологи і педагоги наголошують:

  1. Особливістю сімейного виховання є його виразний емоційний характер, що ґрунтується на родинних почуттях, виявляється у глибокій любові до дітей, та взаємних почуттях дітей і батьків.

У вихованні дітей раннього і дошкільного віку вирішальне значення мають родинні емоційні зв’язки, насамперед матері і дитини, оскільки коло людей, з якими спілкується дитина, доволі обмежене, навіть якщо дитина відвідує дошкільний заклад.

  1. Основною умовою розвитку особистості є включення дитини в стосунки і спілкування з людьми.

У концепції дошкільного виховання в Україні подано такі тези про взаємодію сім’ї і дошкільної установи:

— сім’я і дитячий садок у хронологічному порядку пов’язані принципами наступності. Вони повинні забезпечувати безпосередність навчання і виховання дітей [9, 16]. У дослідженнях деяких педагогів стверджується, що у практиці суспільного і сімейного виховання переважає принцип не наступності, а паралелізму, тобто сім’я вирішує свої завдання, а дошкільний заклад — свої. За таких умов освітня підготовка дітей не матиме відчутних результатів;

— сім’я — це найприродніша школа соціалізації дитини в суспільстві. Через сім’ю дитина набуває різного досвіду. Концепція спрямовує на те, щоб мета і зміст суспільного виховання не відрізнялись від мети і змісту родинного виховання;

— адаптаційний період «дитина — сім’я — дитячий садок» розширити на більш тривалий час;

— головна мета дошкільного виховання — всебічне виховання дитини, що охоплює розвиток естетичних, розумових, моральних, мовних здібностей малюка.

Практика свідчить, що українське дошкілля загалом, здійснює ті завдання, від яких залежить підготовка дітей до навчання у школі.

Таким чином, формулюємо висновок, що на сучасному етапі розвитку суспільства дошкільний заклад і сім’я мають працювати в умовах співробітництва, і дитячий садок повинен бути ініціатором таких змін, оскільки цього вимагає час. Тож перед дошкільною установою сьогодні поставлено низку завдань:

1) зміна соціальної орієнтації на основного замовника дитячого садка, якому дошкільний заклад має бути підзвітний;

2) усвідомлення вихователями дошкільних закладів того, що дітей їм довіряє сім’я, отже, потрібно зберегти здоров’я дитини і забезпечити належні умови для її розвитку;

3) приймаючи дитину до групи, вихователь має докладно ознайомитися зі змістом, характером і напрямами виховання в сім’ї, щоб забезпечити адекватні умови для тісного контакту педагога з вихованцем, педагога з батьками.

4) У сім’ї формується характер дитини, її особистісні риси, зокрема закладаються основи національної свідомості, відбувається становлення особистості загалом. В.Сухомлинський зауважував, що «…сім’я — це повноводна річка, водами якої живиться держава». У сім’ї шліфуються найтонші риси людини-громадянина, людини-трудівника, людини — культурної особистості. З сім’ї починається соціальне виховання.

Walk for Fun

6923_m Правове виховання в сім’ї

Коли маля з’явилося на світ , ми хочемо , щоб воно було здорове. Зокрема добре розвивалося психічно. І лише набагато пізніше починаємо замислюватися , якою людиною воно стане.

Наше дитя поступово опановує загальні . властиві форми поведінки серед людей і розвивається як індивідуальність. Збереження стосунків зі своїми батьками та близькими людьми – передумова , за якої особистість нормально розвиватиметься. Отже , добре ставлення близьких , особливо мами й тата, необхідне дитині. Толерантне ставлення до дитини — вагомий чинник виховання.

Потреба у визнанні — одна з найбільш значущих людських потреб. В ім’я цього дитина вчиться все робити краще – малювати, стрибати, бігати і т. д. Прагне бути кращою сама, аби стверджуватися в своїх моральних якостях. Як же вона старається.

Не будемо іронізувати над нашим малюком ! Не травмуйте сина чи доньку репліками типу «У тебе не вийде, облиш це заняття» , «Відчепись від мене і дай мені спокій», «Іди геть, я тебе не люблю». Не можна казати малому, що він тупий, брехун, баран, упертий віслюк тощо. Не вважайте , що приниження – дійовий засіб. Воно ще ніколи не давало позитивного результату. Позбавлення перспективи, зміцнення особистості не зміцнюють віри дитини в себе. Тільки батьківська любов і віра народжують оптимізм, бажання бути кращим. Дитина потребує емоційної підтримки, особливо батьківської.

Варто звернутися до батьківської інтуїції, яка підкаже , як зробити так, щоб дитина за власним бажанням , свідомо прагнула подолати свої недоліки. Наше маля – вже особистість. Але на шляху до розвиненої дорослої особистості на нього чекає стільки випробувань. Маля не може само розвивати свою унікальність. Йому потрібні постійне заохочення, довірче спілкування та батьківська любов.

Почуття власної гідності дає дитині змогу повніше реалізувати свої природні здібності, стимулює позитивні і захищає від негативних. Почуття власної нікчемності є проявом неприязні до самого себе, гальмує особистісний розвиток, блокує ініціативність,утруднює саморегуляцію. Тому забезпечення оптимальних психолого – педагогічних умов формування позитивного оцінного ставлення до себе – важливе завдання родинного і суспільного виховання.

Правильна оцінка дитиною свого «Я» є регулятором її моральної поведінки, лежить в основі знань про свої права та обов’язки , на ній ґрунтуються такі почуття як відповідальність, сором, провина, совість тощо.

Кожна дитина повинна знати свої права, обов’язки, розуміти і вміти пояснювати відмінність між ними. Діти повинні розуміти зв’язок між поняттями право, правило, честь, обов’язок. Ми, дорослі, маємо сформувати в дітей розуміння того. що в своїй поведінці треба керуватися моральними нормами , знати припустимі межі дозволеного. Ми маємо сприймати свою дитину як рівну собі людину.

У «Декларації про права дитини» (1959 р.) сказано: «Ми — діти світу. Хто б не були наші батьки, де б ми не жили і в що б ми не вірили, поводьтеся з нами, як з рівними. Ми гідні того, щоб отримувати все найкраще з того, що може дати світ, захищайте нас, щоб ми мали можливість рости гідно й вільно»

Правове виховання актуальне для сьогодення. У Базовому компоненті дошкільної освіти чітко окреслено зміст і обсяг знань, умінь і навичок з проблеми правового навчання. Він зорієнтований на системно організоване життя дитини дошкільного віку, створення таких соціально – педагогічних умов організації життєдіяльності, що допомагають їй якнайповніше само реалізуватися. Для засвоєння цих знань дітям пропонуємо дидактичні ігри, вправи на розвиток уваги дитини до самої себе, своїх почуттів, переживань; навичок спільної діяльності , почуття колективізму, розуміння інших людей; на усвідомлення стосунків у сім’ї; розуміння своєї унікальності; формування адекватної самооцінки. Розроблені вправи, ігри, завдання спонукають дитину до проявів ініціативності, самостійності, здатності до творчого розв’язання різних проблем, поваги до чужої думки, об’єктивної самооцінки.

Американський психологи Вірджинія Сатір сказала : «Якщо ми хочемо змінити світ, треба змінити сім’ю». Батьки – перші вчителі у школі становлення особистості. Тому звертайте інтерес до проблем захисту прав та гідності ваших дітей.

0_957e3_9cd6045b_XL

6923_mЧи варто карати дитину?


Не поспішайте покарати. Намагайтеся впливати на дитину проханнями (які, звичайно, відповідають її вікові та можливостям). Це найефективніший спосіб щось пояснити. Вдаватися до покарань варто лише в крайньому разі. Покарання має відповідати вчинку, і дитина повинна розуміти, за що її карають. Надмірне покарання може негативно позначитися на психічному та фізичному здоров’ї дитини. Тож перш ніж вдатися до такої виховної міри впливу, зважте сто разів усі за та проти. Зробити правильний вибір вам допоможе ця пам’ятка.Покарання — серйозний замах на фізичне та психічне здоров’я дитини.Навіть якщо дитина завинила, не забирайте в неї подарунків, які вона перед тим отримала. Не залишайте її без похвали чи винагороди, що вона їх заслужила вже після того, як завинила.

Не карайте дитину із запізненням. Краще вже не карати зовсім, адже запізніле покарання не дає малюкові змоги виправитися.Не нагадуйте дитині про її «старі гріхи». Не заважайте їй «починати життя спочатку». Покараний — вибачений. Інцидент вичерпано!

Незалежно від ступеня провини та повноти усвідомлення дитиною своєї помилки, вона не повинна сприймати покарання як свідчення переваги вашої сили над її слабкістю, як приниження її гідності. Дитина має боятися не покарання, а того, що вас засмутить її вчинок, вашого розпачу через необхідність вдаватися до такого виховного заходу. Шведську дитячу письменницю Астрід Ліндгрен завжди непокоїло жорстоке ставлення батьків до своїх дітей. «Скільки дітей отримали свої перші уроки насильства від тих, кого любили, — від власних батьків — і потім понесли цю «мудрість» далі, передаючи її з покоління в покоління!» — писала письменниця. На підтвердження того, що покарання — надзвичайно важкий іспит для дитини, Астрід Ліндгрен розповіла досить повчальну історію, почуту від однієї жінки. «Колись люди вважали, що виховання без різки неможливе. Сама жінка в це не дуже й вірила. Проте одного разу її маленький син добряче завинив. І їй тоді здалося, що він заслуговує на покарання. Жінка наказала хлоп’яті піти й самому зірвати різку. Той пішов і його довго не було. Нарешті він повернувся весь у сльозах і сказав: «Різки я не знайшов, але ось тобі камінь, який ти можеш у мене кинути». Мати розплакалася, бо раптом побачила всю ситуацію очима дитини. Хлопчик, мабуть, розмірковував: «Якщо мати хоче зробити мені боляче, для цього підійде й звичайний камінь». Жінка поклала той камінець на кухонну поличку, де він і лишався багато років по тому як вічне нагадування про обіцянку, яку дала тоді жінка сама собі: «Жодного насильства!»Так, дорослі мають забути про насильство щодо дітей. Жорстокі методи виховання принижують особисту гідність малих, призводять до серйозних психологічних стресів. А сучасному малюкові і так доводиться жити в умовах підвищеного стресу. Батьки зазвичай не зважають на відмінність між тим, як вони сприймають світ, та як його сприймає дитина. Вони практично пригнічують її зайвою інформацією та непосильними для неї емоційними і фізичними навантаженнями. Усе це не минає для дитини безслідно: в сучасних малят з’являються такі «дорослі» захворювання, як безсоння, виразка, коліт, мігрень. Є над чим замислитися, чи не так?
Причиною неадекватної поведінки дитини, психічних розладів можуть стати навіть щоденні побутові розмови батьків з малюком. Адже більшість дорослих часто зовсім не зважає на дрібні зауваження та вирази, які зазвичай використовують у своєму мовленні, спілкуючись з дитиною. А саме ці «дрібниці» інколи дуже сильно впливають на дитину і здатні сформувати в неї стійкий негативізм щодо батьків.

2251

6923_mЩо робити, якщо в дитини погана поведінка?

Яким чином сучасні батьки карають за погану поведінку і різні викрутаси своїх дітей? Деякі застосовуються каральні заходи: тьопають по попі малюка, примушують стояти в кутку чи лають.

Інші воліють філософію поневірянь: ігнорують його, позбавляють улюбленої речі, не дозволяють дивитися вечірні мультики або навіть перестають показувати дитині свою любов. Ви не замислювалися як всі ці заходи впливають на дитину? І взагалі як можна карати дитину? Коли дорослі хочуть поділити покарання на «погані» і «хороші», практично всі з них схиляються до такої думки, що фізичні покарання — це дуже не добре і напевно краще б за баловство оголосити дитині бойкот …
Однак травма психологічна, яку батьки можуть завдати покаранням, визначається не видом впливу на дитину, а тим, що воно означає для вас і дитини в контексті ваших з ним стосунків.

Якщо дитина впевнений у вашій любові й своєї «правильності», то в такому випадку навіть сильний ляпанець, від втомленою і роздратованою мами, не завдасть йому особливої шкоди, тому як має епізодичне, сьогохвилинне значення. Але якщо ви дотримуєтеся думки про те, що покарання — це ні в якому разі не ваш метод, і при цьому, в глибині душі вважаєте дитину мало цікавим моральним слабаком, негідним турботи і любові, то через якийсь час у нього з’явиться тверда впевненість в тому, що він безглузде створення і нікому не потрібний. І тоді звичайна фраза, сказана в розпачі: «Як же ти так міг!» — Буде говорити вам про те, що в ньому розчарувався самий потрібний і близька йому людина. Це сильно занижує самооцінку дитини і не допоможе йому, коли він стане дорослим. Така людина буде намагатися не вирішувати виникаючі перед ним проблеми, а просто йти від них.

Природно, це не означає, що бити корисно, а засуджувати погано. Головне, що виховуючи малюка, ви повинні піклуватися про те, щоб у діях і стосунках з оточуючими у нього були правильні орієнтири, а це залежить скоріше від відносин з вами, ніж від того, як, коли і за що ви його покарали. А Ваші стосунки з дитиною будуть залежати, в першу чергу, від Вашого внутрішнього до нього відношення. Тому що, найчастіше, основа поведінки дитини закладається первісною реакцією батьків на той чи інший вчинок. Малюк спочатку щиро вірить і відданий вам.

Тому в першу чергу потрібно починати з себе і свого ставлення до дитини.Не кидайтеся образливими словами, не ображайте дитини. Пам’ятайте, що критикувати необхідно не дитини, а його вчинок, обов’язково показуючи вихід із ситуації. Так у нього буде формуватися прагнення до успіху і впевненість у собі.

Тому проблема буде звучати правильніше не «як можна карати дитину», а чи можна взагалі його карати? Для відповіді на дане питання необхідно зрозуміти конкретні причини чому дитина погано поводиться в тій чи іншій ситуації. Адже у дітей, навіть у найменших, завжди є свої мотиви поведінки.

18862_html_m20e1c583

6923_mДорогою до садочка

Вранці батьки поспішають на роботу, а діти — ні..
Для переважної більшості батьків довести дитину вранці до дитячого садка (навіть якщо він розташований поруч з будинком чималою проблемою.
Що вже говорити про ті варіанти, коли дитячий садок розташований в іншому кінці міста, куди добиратися доводиться кількома видами транспорту?
Вранці малюки, які не виспалися, вередують, батьки починають нервувати, лаяти їх. У відповідь, діти ще більше хничуть, сльози котяться градом, а якщо ще й погода підвела, тоді — тримайся! Кепський настрій на цілий день гарантовано! Як зробити дорогу до дитячого садка веселою й цікавою — і для дітей, і для дорослих? Беріть ініціативу у свої руки!
Якщо ваша дитина ще зовсім маленька, ініціативу доведеться брати на себе. Повільно плететься ззаду вас — влаштуйте гру «Хто швидше добіжить до… того дерева, лавки, зупинки». Забігає далеко вперед — «Допоможи мені, синочку (донечко), обійти (калюжі, кучугури, ями тощо)». Повірте, спрацьовує. Крім того, і дитини формується почуття відповідальності за іншого, впевненості в тому, що вона вже підросла і може допомогти мамі, татові, бабусі обійти перешкоди або перемогти в забігу. У дитини кепський настрій — розкажіть казку або історію про подорожі гномиків, про те, як зайчик, хом’ячок, лисенятко ходили до школи через небезпечний ліс тощо. Фантазуйте! Якщо дитина доросліша, нехай продовжить розпочату вами історію. Це не лише розвеселить її, а й допоможе розвитку її уяви й мовлення.
Повторюйте вивчені з дитиною віршики, співайте пісеньки або зіграйте в «Буріме»: нехай малюк скаже два слова, що закінчуються на співзвучний склад, а ви придумайте рядки, в яких ці слова римуються. Потім навпаки — ви загадуєте, а дитина «придумує». Наприклад, «бджілка» — «квітка». Один малюк 4-х років склав таке: «Пролетіла бджілка-а-а. І зраділа квітка-а-а!» І нехай спочатку це буде не дуже образно і складно — зате весело! Якщо вам доведеться тривалий час йти пішки, можна використовувати час, проведений в дорозі, з великою користю. Наприклад, помітити кілька кущів і звертати увагу дитини на ті зміни, які з ними відбуваються: навесні — розпускаються бруньки, потім з’являються листочки; влітку все цвіте; восени — листя жовтіє, сохне і опадає тощо. Потім вдома можна намалювати те, що ви бачите щодня, або вести щоденник спостережень.
Дорогою можна закріпляти з дитиною набуті нею вдома або в садочку знання. Наприклад, якщо дитина недавно ознайомилася з геометричними формами, можна по черзі з нею називати круглі предмети, потім — квадратні. Щойно малюк почав розбиратися в кольоровій гамі — попросіть назвати його предмети певного кольору, але не поспішайте. Нехай малюк засвоїть спочатку один колір, наприклад зелений, і називає предмети тільки ці кольору. За кілька днів — жовтий тощо.
За нагоди можна пограти з дитиною у «Тварин». Ви називаєте якусь тварину, а дитина у відповідь називає тварину на ту букву на яку ваше слово закінчилося. Наприклад, «вовк — коза». А якщо дитина ще мала, можна просто пограти у «слова» за тими самі правилами, називаючи без обмежень всі предмети, явища і на казкових героїв.
Якщо вам доводиться тривалий час стояти на зупинці в очікуванні транспорту, пограйте у «Фігури». Попросіть дитину показ як стояв би на зупинці зайчик. Нехай стане у характерну для зайчика позу, потім трішки поскаче. Це не тільки пожвавить очікування а й допоможе дитині реалізувати потребу в рухах.

Семья_3

 

6923_mТрудове виховання в сім’ї

З раннього віку потрібно привчити дитину до самообслуговування, до прибирання своїх іграшок, допомоги своїм рідним. Дошкільники легко і з великим задоволенням наслідують працю дорослих. Спочатку їм просто цікаво, а згодом у них виникає бажання допомогти — ось тут і закріплюються трудові навички і звички, проявляється працелюбність. Своєчасне трудове виховання необхідне і для підготовки дитини до школи, де зміст навчання і життя тісно пов’язані з працею.

Діти з охотою виконують будь-яку роботу пов’язану з домашнім господарством. Дитина обов’язково повинна закінчити почату роботу і виконати її охайно. Малюка потрібно вчити працювати — показ, розповідання, заохочення, нагорода — види роботи, за допомогою яких можна навчити і привчити дитину до праці. Гра і праця дошкільників тісно пов’язані, потрібно використовувати гру для заохочення дитини до праці.

Ремонтувати іграшки потрібно разом з дітьми, заохочувати їх до ремонту і виховувати вміння ремонтувати це виховує у дитини бережливість. Закінчивши гру, потрібно привчити складати свої іграшки. Необхідно проявити вимогливість до дитини і вчасно вміти проконтролювати їхню роботу. Всі види праці, які під силу дошкільникам, цінні для їх різнобічного, фізичного і психічного розвитку. З самообслуговування починається трудове виховання дитини. Умивання, одягання, самостійне вживання їжі — потребує до себе великої уваги — це база, основа самообслуговування.

У сім’ях, де на належному рівні приділяють увагу розвитку навичок і вмінь з самообслуговування, діти вмілі, спритні. Вони легко, без допомоги дорослих наводять порядок у ігровому куточку, витирають пил, допомагають накривати стіл.

А що робити коли дитина не хоче працювати? Зацікавте дитину: склав іграшки — багато вільного місця для гри з м’ячем, вимив руки після їжі — чистий одяг, книга. Важливо приділяти більше уваги якості виконаної роботи — чи чисто, охайно, чи правильно.

Деякі батьки вважають, що навичок необхідно навчати, навчати довго і терпеливо, через гру,змагання. Привчаючи дітей до порядку, потрібно строго вимагати цього і від себе. Не бійтеся розсипаної муки при приготуванні торта для тата, мокрої сорочки при пранні хусточки зверніть увагу на задоволене обличчя своєї дитини — ваша дитина задоволена собою, впевнена в собі,в такої дитини ніколи не виникне комплекс неповноцінності за невміння.

0_534c2_313112e0_XL

6923_mРозвиток мовлення з раннього віку

Ранній вік — це час, коли дитина починає пізнавати навколишній світ і себе, вчиться ходити і говорити. Разом з мовленням у дітей раннього віку розвивається мислення. У мовленні виявляються емоційність дитини, її потреби, інтереси, темперамент — увесь психічний склад особистості.

Одним з найбільш ефективним засобів загального й мовленнєвого розвитку дитини є художнє слово. Тому всім, хто бере участь у вихованні дітей раннього віку, необхідно чітко розуміти особливості сприйняття малюками художніх творів.

Перші пів місяці життя дитина сприймає, передусім, не зміст слова, а його інтонаційне забарвлення. Малюк по-різному реагує на звернену до нього мову (посміхається, плаче, робить різні рухи головою, руками) залежно від інтонації мовлення дорослого (ласкаві, веселі, суворої, роздратованої). Психологи відзначають раннє тяжіння дітей до ритмічного сполучення звуків, слів та інтонацій, з якими вони вимовляються. Це дозволяє під час спілкування з дитиною раннього віку використовувати нескладні віршовані твори.

Після шести місяців дитина починає розуміти мову дорослих на рівні окремих слів. Це виявляється у тому, що вона повертає голову в ту сторону, де знаходиться названий дорослим предмет. З цього часу важливо супроводжувати читання художніх творів показом реальних предметів, іграшок, малюнків, рухів, дій тощо.

Розвиток сприйняття літературних творів дітьми раннього віку залежить від уміння слухати. Формування слухової зосередженості є одним з найважливіших завдань дошкільного виховання. Здатність зосереджуватися на слуханні тексту починає інтенсивно розвиватися в дітей після 1,5 років за умови систематичного використання дорослими художніх творів. При цьому слід мати на увазі, що багаторазове повторення дорослими художніх текстів позитивно позначається на формуванні в дітей інтересу до слухання. Ритміко-мелодійна структура твору, інтонаційна виразність читання дорослого й знайомі слова сприяютьрозумінню тексту.

Діти після 1,5 років здатні розуміти зміст нескладних художніх творів. Особливістю цього віку є наочно-дійовий тип мислення. Тому під час ознайомлення малюків з художніми творами необхідно використовувати різноманітну наочність і залучати дітей до виконання активних рухів, дій з предметами й одночасно повторення окремих слів. Заохочення і спонукання малюків до відтворення кінця віршованої фрази сприяє розвитку пам’яті й дає можливість дитині 2,5 років читати напам’ять невеликі вірші. Сприйняття тексту без використання наочність читає доступним дітям 3-го року життя при повторному читанні знайомих творів.

Отже, у ранньому дитинстві формується здатність розуміти й емоційно відгукуватися на зміст творів художньої літератури. Створення сприятливих умов і систематична робота з художніми творами дозволяє забезпечити такий рівень розвитку мовлення дітей, який надає їм можливість висловлювати своє бажання, думку, повторити те, що запам’ятали.

04524052

6923_mПрава і ліва рука: яка з них провідна?

У випадку явної ліворукості дитини у дорослого є два шляхи: надати їй можливість нормально розвиватися відповідно до своєї природи і намагатися з лівші зробити правшу, тобто йти всупереч природі, перетворюючи дитину на невротика, який робитиме те, що вимагають, але відчуватиме відразу до цих видів діяльності. При цьому можуть виникати заїкання, енурез, нервові тики, нав’язливі рухи, що, зрештою, не може не позначитися на характері дитини, особливостях спілкування з людьми — дорослими й однолітками. У малюка можуть розвинутися комплекс неповноцінності, низька самооцінка. Це дає кожній дитині можливість розв’язувати різноманітні життєві задачі. Проте одна дитина більше користується «послугами» лівої півкулі, а друга — правої. Майже кожний малюк має провідні руку, око, вухо. Якщо провідним є правий парний орган, це свідчить на користь переважної регуляції пов’язаного з ним виду діяльності (моторної, зорової, слухової) лівої півкулі, і навпаки. Таким чином, навчити лівшу їсти, малювати, писати правою рукою можна, проте коли справа дійде до писемної мови, викладу думок, виникатимуть труднощі — дитині буде важко правою рукою виражати свої думки. А зламати і все почати спочатку — майже неможливо. У лівші інакше, ніж у правші, побудований мозок. Отже, його мислення, психіка дещо інакші. Як правило, ліворукі діти більш вразливі, емоційні, рухливі, запальні, гнівливі, гірше звикають до нових умов життя, тонше диференціюють колір і форму предметів. Можна сказати, що вони більше, ніж праворукі, індивідуалізують навколишній світ. Мабуть, саме тому серед ліворуких дітей багато художньо обдарованих. Слід ураховувати, що в ході навчання ліворукі діти більше орієнтуються на відчуття (зорові, тактильні та інші), ніж на мовлення. Отже, для кращого розуміння матеріалу їм потрібна опора на малюнок або наочний посібник. Лівші важко працювати у великих групах та жорстко регламентованих умовах. Їхня стихія — індивідуальна робота без жорсткої регламентації, зорієнтована на реалізацію власної ініціативи та інтуїції. Якщо на це не зважати, лівша може стати важко виховуваною, невротичною дитиною. Ускладнює життя лівшам і те, що оточуючі предмети, призначені для правшів, є для них незручними (відчиняти двері, користуватися побутовою технікою, грати на музичних інструментах). Не намагайтеся зробити лівшу такою, як усі, довіряйте її природі. Пам’ятайте: вона володіє такими унікальними задатками, які відсутні у багатьох правшів!

89103307_2572293200x2373

6923_mМаленька стаття про виховання великих помічників

Практичні поради або Алгоритм виховання справжнього помічника

Починаємо привчати раніше, щойно маля почне ходити й із захопленням вхопиться за мамин віник. Нехай поки складає іграшки або одяг, допомагає мамі «донести» сумку з магазину або розкласти продукти, разом із татом «заміняє» колесо автомобіля або миє «залізного коня».

Діти сприймають чітка і конкретні інструкції. Наприклад, краще не говорити малюку, що він повинен прибрати у своїй кімнаиті, навести лад. Говоріть коротко та зрозуміло, пропонуючи дитині виконати відразу тільки одну-дві дії.

— Прибери, будь ласка, кубики в коробку.

— Склади, будь ласка, свій одяг до шафи охайно.

— Винеси, будь ласка, відро для сміття.

— Витри, будь ласка, велосипед.

Нечіткі завдання можуть призвести до розгубленості й небажання виконувати конкретну справу.

Поки для дитини головний життєвий інтерес становить гра. Саме цей принцип і потрібно враховувати, привчаючи малюка допомагати вдома. Грайте в гру «Хто швидше прибере?» «У кого охайніше лежить одяг?», «Хто краще почистить взуття?» Не забувайте хвалити дітей, а ще час від часу придумувати жартівливі й серйозні призи.

Зверніть увагу на те, як ви ставитесь до результатів дитячої праці. Справді, малюк ще не все може зробити якісно. Що ви скажете, якщо дитина помила підлогу, але при цьому зробила не занадто охайно? Усе залежить від того, скільки років виповнилося вашому малюкові. Якщо він ще зовсім малий, то слід оцінити те, що він взагалі взявся працювати і виконав до кінця. А усунути недоліки можна й самостійно. Діти старшого дошкільного віку потребують допомоги дорослих і майстер-класу з миття підлоги без критики й спонукань.

У віці двох з половино — трьох років усі діти починають цікавитися тим, що робимо ми, дорослі. Цим моментом і потірбно скористатися, щоб привчати дитину до допомоги вдома. Наше завдання — не знеохотити, а навпаки, стимулювати інтерес дитини. Звісно, ми самі значно швидше та якісніше виконаємо роботу.Але окриками: «Залиш негайно!» або «Не лізь у воду!» ми назавжди відучимо дитину допомагати нам, дослим.

Хваліть дитину вже за те, що в неї виникло бажання вам допомогти.

Для того, щоб дитина могла виконати нову «справу», її обов’язково треба навчити. Хто сказав, що діти повинні мати вроджену навичку мити черевики або підмітати підлогу? Малюкові неодмінно потрібно сказати, як правильно віджимати ганчірку або в якому напрямку підмітати підлогу, як охайно й легко змітати сміття в совок, як парвильно поливати квіти або пилососити. Ваша участь і допомога спочатку додадуть дитині впевненості у своїх силах і вона не відмовиться вам допомагати іншим разом.

Якщо в малюка не все вийшло ідеально, не акцентуйте на цьому вагу. Поки важливо не те, наскільки ідеально дитина виконала ту або іншу роботу, а те, що в неї з’явилося бажання допомогти близькій людині. Не критикуйте малюка, прискіпуючись до недомитої підлоги або погано пришитого гудзика.

Якщо у вас не виходить залучати дитину до допомоги вдома, тоді потрібно полспостерігати, яка саме робота їй більше подобається. Наприклад, хлопчик може з невдоволенням мити посуд, зате охоче сходить з вами до магазину. А ось дівчинка із захопленням пратиме, прасуватиме, але похід за продуктами її не порадує. Поки ви можете доручати малюкові те, що йому найбільше подобається.

Виконуйте роботу спільно. Іноді дитині важко виконати якусь справу самостійно, вона не впевнена у своїх силах або зможе зробити все добре. Але якщо ви станете поруч, своїм прикалдом продемонструєте дитині, що немає нічого неможливого, вчасно її похвалите, то вона зможе все зробити.

Ставте перед дитиною мету, поки малюк ще не вміє робити це сам. Адже якщо ви попросили дитину підмести підлогу, то мета — не розмахувати віником, а зробити кімнату чистіше. Поясніть це дитині. Мета повинна бути реальною і досяжною, зрозумілою дитині.

Головне в залученні до праці — це ругулярність. І якщо ви сьогодні пропонуєте дитині прибрати іграшки, а завтра це зробите самі, то навряд чи вам вдасться виховати собі помічника.

Не забувайте оцінити працю дитини й нагородити її «за особливі заслуги» перед родиною. Адже кожному з нас приємно, коли його працю помічають і цінують.

І ще кілька відповідей на запитання, що часто виникають у батьків.

Як не виховати хлопчика занадто жіночним і не зробити з дівчинки одвічну «попелюшку»?

Деякі батьки переживають, що хлопчики, які з раннього дитинства багато допомагають удома, виростуть занадто жіночними , «хатніми господинями» і «підкаблучниками». Але цього навряд чи слід боятися. Адже багато дорослих чоловіків зізнаются, що в дитинстві допомагали своїм мамам. Доручайте хлопчикові таку роботу, що вимагає фізичних зусиль: принести сумку, щось полагодити, зустріти вас із роботи (це теж є допомога). Підкреслюйте його чоловічу роль і запевняйте, що без нього ви б нізащо не впоралися з якоюсь справою, тому що ви — жінка. Ураховуйте інтереси дитини і не намагайтеся змусити її виконувати те, що їй не подобається. Наприклад, якщо хлопчикові не подобається мити посуд, то домовтеся, що це робитимете ви, а він відповідатиме за прогулянки із собакою.

Батьків дівчаток турбує інше. А якщо їх донька, активно допомагаючи вдома сьогодні, звикне до «чорної» хатньої роботи й так на все життя залишиться «попелюшкою? Але ж так може відбутися лише в тому випадку, якщо ви самі не працюєте, навантажуючи тільки дитину. Якщо ж ви спільно прибираєте, чесно ділите між собою обов’язки, то навряд чи дівчинка все життя виконуватиме всю хатню роботу.

Важливі справи, в яких вам допоможуть діти

  • поливати квіти;
  • годувати тварин;
  • гуляти із собакою;
  • складати свої іграшки, речі;
  • прати шкарпетки;
  • мити посуд;
  • пилососити;
  • складати речі до пральної машини;
  • нести неважку сумку з магазину;
  • допомагати готувати їжу;
  • допомагати татові лагодити щось;
  • підмітати;
  • витирати пил;
  • пибирати посуд зі стола;
  • прикрашати будинок до свята тощо.

Бажаємо вам успіхів!

pomozhem_mame

6923_mАнкета «Участь тата у вихованні дитини»

ДЛЯ ВАС, ТАТУСІ!

Ми всі звикли, що вихованням дітей активно займаються мами. Більшість книг для батьків також адресовано мамам, на батьківські збори переважно приходять мами або бабусі. Однак психологи попереджають, що недооцінка ролі батька негативно впливає на розвиток особистості дитини. Ми навіть не усвідомлюємо того, який великий вплив має батько на дітей. Але наскільки ефективний цей вплив, чи сприяє повноцінному розвиткові дитини і гармонійним стосункам у сім’ї — залежить від тієї виховної позиції, що її дотримується батько.

Пропонуємо цей тест лише татусям.

Потрібно висловити своє ставлення до запропонованих стверджень.

Якщо Ви згодні з цим висловлюванням, то отримаєте 2 бали, якщо не зовсім згодні — 1 бал, не згодні — 0 балів.

Оцініть, будь ласка, запропоновані висловлювання:

  1. Тато краще справляється з дорослими дітьми, ніж з маленькими.
  2. На випадок розлучення діти повинні залишатися з матір’ю.
  3. Добрий чоловік, як правило, і добрий тато.
  4. Чоловікові не личить відкрито висловлювати свої почуття.
  5. У питаннях виховання думка батька є вирішальною.
  6. Після народження дитини дружина приділяє чоловікові менше уваги.
  7. Дітям ліпше жити без батька, ніж терпіти поганого.
  8. Оскільки вважається, що жінка кращий вихователь, ніж чоловік, то нехай вона і виховує дітей.
  9. Якщо дитина не може з чимось упоратися, вона повинна завжди звертатися до мами.
  10. Чим сильніша любов до дитини, тим легше її виховувати.
  11. Тато повинен втручатися у виховання дитини лише тоді, коли про це попросить дружина.
  12. Дитина, яка залишилася з мамою після розлучення батьків, не страждає без батька.
  13. Мами, як правило, надто розбещують дітей.
  14. Відпустку бажано проводити всією сім’єю.
  15. Хлопчик з самого раннього віку повинен виховуватися інакше, ніж дівчинка.
  16. Деякі діти хочуть проводити час частіше з татом, ніж з мамою.
  17. У Вас часто виникає відчуття, що для Вашої дружини дитина важливіша, ніж Ви.
  18. У всіх питаннях виховання Ви можете з успіхом замінити дружину.
  19. Дитина більше повинна поважати батька, ніж маму.
  20. Ваша дружина завжди втручається, коли Ви починаєте займатися з дитиною.
  21. При бажанні чоловік може впоратися з новонародженим не гірше від жінки.
  22. Вплив батька більш важливий для сина, ніж для доньки.
  23. Ваша дружина не сприймає Вас як серйозного вихователя.
  24. Коли в сім’ї є бабусі, виховувати дитину набагато легше.

Підрахуйте бали, які Ви набрали в кожній групі питань

Група «А» — відповіді на запитання №№ 1, 4, 5, 12, 13, 15, 19, 22

Група «Б» — відповіді на запитання №№ 3, 7,10,14,16,18, 21, 24

Група «В» — відповіді на запитання №№ 2, 6, 8, 9, 11, 17, 20, 23

Кожна група відповідає одному з типів.

У якій групі Ви набрали найбільше балів — до такої Ви і належите.

Результати групи «А» — традиційний тип — Тато — глава сім’ї, якому належить вирішальне слово в усіх питаннях, в тому числі й у вихованні. Він досить строгий, надає великого значення дисципліні, вимагає від дітей виконання цілого ряду обов’язків. Але в принципі між ним і дітьми немає щирих стосунків. Діти ставляться до батька стримано, оскільки відчувають, що він недостатньо розуміє їх бажання та інтереси.

Результати групи «Б» — сучасний тато — Для нього спілкування з дітьми, турбота про них — природний обов’язок. Хоча в нього і немає стільки вільного часу, як хотілося б, багато уваги проте він приділяє своїм дітям. Такий тато не соромиться показувати дітям свої почуття. Він вміє не лише знайти взаєморозуміння зі старшими дітьми, але й доглядати за маленькими. Діти його обожнюють.

Результати групи «В» — батько, який турбується про сімейне благополуччя- Такий чоловік надає повну свободу дружині в питаннях виховання. Вважає, що він все одно не зможе замінити її у питаннях виховання. Тим паче, що він постійно завантажений роботою. Не дивно, що через певний час діти починають ставитися до нього відчужено. Напевно, більш гармонійних стосунків можна досягти, якщо дружина продемонструє свою довіру до нього, як до вихователя.

Татусі очима дітей:

Хоч і рідко, але все ж є такі чоловіки, із задоволенням заколисуючі, пеленаючі і миючі своїх немовлят, а після стомлюючої роботи ще й знаходять відпочинок в іграх з ними. Однак таких чоловіків небагато. Ось якими постали татусі в очах власних дітей.
Тато під каблуком. Правом голосу в таких сім’ях володіє не чоловік, а його дружина. В даному випадку в очах дитини тато — сам дитина, оскільки мама завжди говорить йому, що потрібно робити. Тому тато також потребує мами, вважають малюки. Відносна «неврівноваженість» батька — поганий приклад, погана модель для сім’ї, для дітей.
Тато-клоун. Батько цієї групи чекає не дочекається кінця тижня, прагнучи пограти з дитиною в усі ігри, які подобаються. Ігри ці тривають до повної втрати сил. Однак пізніше діти кажуть: «Ми не немовлята! Будьте ласкаві, сприймайте нас як дорослих, так як у нас також існують свої проблеми!» Порада психологів: роль батька полягає не в тому, щоб будувати з себе клоуна і розважати сімейство. Необхідно рости разом з власними дітьми, вчасно реагуючи на зміну їх світогляду.
Тато поза сім’єю. У цю групу входять розлучені чоловіки, які можуть зустрічатися з дітьми лише у вихідні дні або ще рідше. Якщо у батька і дитини немає постійних загальних інтенсивних вражень, вони стають чужими одне для одного. Порада для розлучених батьків: навіть якщо у вас і дуже напружені стосунки з колишньою дружиною, систематично розмовляйте з нею про дітей. Така практика себе виправдовує, оскільки ви рідко зустрічаєтесь зі своєю дитиною.
Тато біля телевізора. Це тип батьків, які, повернувшись з роботи, тут же сідають до телевізора або поринать в газету. Подібна поведінка голови сім’ї знижує самоповагу дітей, їх гідність, оскільки вони відчувають, що менше означають для батька, ніж газета або телевізор. Подібний спосіб життя веде до того, що діти можуть стати такими ж пасивними, як і ви.
Батько-мазохіст. Такі татусі готові піти заради дітей на все. Вони проводжають до будинку з дискотеки в 3:00 ночі двадцятирічну дочку чи сина, платять штраф за розбите скло і т.д. Головне, щоб у їхніх нащадків не було ніяких проблем. Думка психологів з даного питання: у вас було важке дитинство або ви боїтеся втратити любов дітей. Треба вміти сказати «ні», так як дитина повинна навчитися відчувати відповідальність за вчинені ним вчинки.
Батько-трудяга. Батько проводить багато часу далеко від родини, часто знаходиться в роз’їздах, на роботі. Рідкісне і несистематичне перебування батька в колі сім’ї діти сприймають болісно, оскільки спілкування з ним просто необхідно. Коли він удома, діти поводяться виховано, так само, як і в присутності гостей, намагаючись турбувати його якомога менше. Тому, якщо ви у від’їзді, намагайтеся підтримувати зв’язок з дітьми, наприклад, по телефону. Після повернення з поїздки розкажіть дітям, які питання ви вирішували далеко від дому. Однак ніколи на нав’язуйте себе дітям, краще почекайте, поки вони самі проявлять інтерес до ваших службових справ.
Батько-кар’єрист. Ви живете тільки роботою, все інше, включаючи сімейні проблеми, відходить на другий план. Мрієте, щоб ні у кого в родині не було ніяких проблем, щоб вас не вивели з рівноваги, надавши можливість спокійно працювати і робити кар’єру. Діти отримують від вас будь-яку іграшку або одяг, про яку можуть тільки мріяти, відчуваючи про те, що батько не звертає на них належної уваги, так як робота для нього понад усе. Порада психологів: нехай ви живете лише роботою, проте у кожного є вихідні. В цей час намагайтеся якомога інтенсивніше проводити час зі своїми дітьми. Якщо є можливість, візьміть їх до себе на роботу, покажіть, у чому полягають ваші службові обов’язки.
Супертато. Такий батько завжди знаходиться в розпорядженні дітей, коли в цьому є необхідність. Він з усією серйозністю ставиться до виховання дітей, у яких є мрії, бажання і почуття відповідальності. Діти вірять в нього і знають, що завжди можуть розраховувати на підтримку батька, яка вселяє в них впевненість. Вони раді тому, що батько сприймає їх як дорослих. Залишайтеся таким, яким ви є, оскільки такі батьки — явище вкрай рідкісне.
Тато-товариш. Ви систематично ходите з дітьми на футбол, в кінотеатр, разом майструєте. Без вас в родині нічого не роблять. Природно, діти раді спільним програмам, щасливі і горді тим, що тато може знаходитися поруч. Але іноді діти хочуть побути на самоті або в колі своїх друзів. Порада психологів: такий батько любить дітей, із задоволенням проводить з ними час, але іноді така практика може мати негативні сторони. Діти, як і дорослі, іноді воліють усамітнитися, щоб помалювати, почитати, пограти з друзями, тобто зайнятися тим, що їм ближче.
«Тато-мама». По-материнськи турботливий тато. Всі функції матері бере на себе. Намагається відразу бути і татом, і мамою. А це йому не завжди вдається. У такі моменти буває нестриманим, запальним, злим. Коли ж все ладиться, тече як по маслу, він добрий, чуйний, дуже турботливий. Дитина, спілкуючись з таким типом татусів, весь час під пресом його настрою. А настрій тата — наче різко контрастний душ: то гаряче дуже, то дуже холодно … І майже немає золотої середини.
«Мама-тато». Нагадує «тата-маму», одну з різновидів його. У «мами-тата» головна турбота — як можна краще догодити дитині, тому дитина у нього «сидить» не тільки на шиї, але дуже часто і на голові. Як мати і як батько одночасно несе він всю батьківську ношу, без перепадів настрою і без контрастних «холодно» і «жарко». Дитині все дозволено і все йому прощається. Однак ця м’якість іноді здатна обернутися зворотним боком медалі в процесі виховання дітей.
«Карабас Барабас». Папа-лякало, злий і жорстокий, який визнає завжди і в усьому лише «їжакові рукавиці». Головною «їжею» в сім’ї для дитини при такому типі тата є страх, страх раба, пригнобленого, неповноцінного … Це страх, що заганяє душу дитини в лабіринт тупиків бездоріжжя. І в будь-якому тупику чекає дитину покарання за скоєне або просто як профілактика. Покарання, покарання … При такому типі тата одного разу закипить, немов лава у вулкані, почуття ненависті у дитини і прорветься … прорветься назовні, щоб собою обпекти Карабаса. Карабас створює сам для себе Везувій. А Везувій не любить «мовчати».
«Міцний горішок», який визнає лише правила без винятку, ніколи не йде на компроміси, щоб ними полегшити долю дитини, навіть в таких ситуаціях, коли він не правий. Його вдача — неприступна фортеця, він дійсно міцний горішок.
«Стрибуха Стрекоза». Це тато, що живе в родині, але не відчуває себе ще татом. Для нього дитина тільки гість, про якого повинна дбати мама. А він гостю подарує крапельку часу, але не більше … Його життя повинно протікати без турбот, як текло до появи в будинку дитини. Він не може позбутися почуття свободи і не хоче стати чиїмось рабом. Для нього еталон — холостяцьке життя, без дітей, адже дитина — тягар. … І до того ж важка ноша. Цю ношу хай несе мама. Хотіла сама. А йому неприємні капризи, сюсюкання. А дитині він потрібен завжди, постійно.
«Добрий молодець», «Сорочка-хлопець». На перший погляд здається, що дитині з батьком пощастило. Цей тато не просто є татом, а він відразу йому і як брат, і як друг. З ним завжди цікаво, легко, дуже весело. Він з будь-яким стороннім знайде спільну мову. Але, спілкуючись з чужими, щоб зробити приємне їм, він здатний надовго забути в цей час про власний борг батька, що, звичайно, не подобається мамі. А дитина живе в атмосфері конфліктів, десь потай співчуваючи татові, але не в силах нічого змінити.
«Ні риба, ні м’ясо», «Під каблуком». Не справжній тато — манекен. Тато, який не має власного голосу в родині і здатний лише підспівувати в хорі, де виконує соло його дружина, танцюючий під її дудку, — словом, що знаходиться під каблуком у мами. Навіть у найважчі моменти він не перейде на бік дитини, щоб допомогти йому, боячись зіпсувати відносини з дружиною. І малюк ніяк не зрозуміє, чи є у нього тато чи ні …

11(2)

6923_mМати і дитина

Мама-квочка
Поведінка
1. Вона приносить себе в жертву своєму безцінному чаду. Стежить за кожним кроком дитини, береже його від дощу, від сонця, від вітру, від поганого впливу.
Вічні спроби все зробити за дитину, захистити його від вирішення виникаючих проблем і навіть замінити собою однолітків рано чи пізно закінчуються протестом з боку дитини.
2. Надмірна опіка для підростаючого малюка стає нестерпним. Мама без кінця клопочеться і трясеться над дитиною, а він пхикає і вередує, вимагаючи і домагаючись свого.
3. Мама-квочка завжди знаходить привід для тривоги, показує дитину безлічі лікарів, відвідує з ним самі різні клініки. Таке ставлення до дитини може тільки погіршити ситуацію.
4. Мама, яка замість своєї проживає життя власної дитини, весь час тривожиться, турбується, причому найчастіше про вигадані, а не про реальні труднощі та проблеми.
5. Часто міняє свої рішення, постійно каються у своїх вчинках, сумніваються завжди і у всьому мама-квочка може:
втратити повагу своєї дитини;
засмикані його;
дезорієнтувати малюка своїми підказками, контролем і готовністю вирішувати за нього проблеми і найпростіші питання, а цим виховати дитину, нездатного самостійно приймати рішення.
Мати, залучена в цікаве, творча справа, створює для дитини атмосферу радості та оптимізму. Одним своєю присутністю, без вимог і повчань, без зайвого сюсюкання, своєї наповненим життям така мама створює у дитини відчуття повноти і значущості життя, насиченості і радості буття.
Страх, тривога за дитину, бажання вберегти його від усіляких небезпек — який мамі не знайомі ці почуття, запитаєте ви. Відповідь проста: і життєвий досвід, і психологічні дослідження доводять, що мама, охоплена страхами, тривогою, постійними переживаннями, не тільки не зможе встановити правильний контакт з дитиною але, навпаки, може викликати в своєму малюку несприятливі емоційні переживання і спотворити розвиток його особистості.
У кожної людини є право. Право бачити, чути, відчувати, думати по-своєму, виявляти свою несхожість, свою індивідуальність.
Але у кожної людини, особливо маленької, є можливість втратити свою індивідуальність під впливом дорослого. Дорослі роблять надзвичайно сильний вплив на своїх дітей. Мама-квочка поглинає внутрішній світ дитини. Психологи називають такі відносини симбіозом.
Така злитість виявляється і в фізичному, і в психічної залежності маленької людини від дорослого. Наприклад, у дитини, яку через фізичної вади або хвороби постійно носять на руках, не розвивається навіть автономна терморегуляція.
Відчуваючи вплив іншої людини чи ситуації, дитина може вести себе в точній відповідності з пропонованими йому вимог. «Я» дитини розсипається на безліч осколків, втрачає свою цілісність.
Цей симбіоз поганий для обох: і для дитини, яку захищають від життя, і для мами, яка весь час тривожиться, хвилюється, турбується через дрібниці.
Дії
Поступово, у міру дорослішання дитини, знімайте з себе відповідальність і турботу за особисті справи дитини і передавайте їх йому. Не лякайтеся такої ради: «зняти турботу» — зовсім не означає залишити малюка напризволяще, перестати турбуватися про нього. Ні, це означає:

  • зняти дріб’язкову турботу;
  • вчити дитину самостійним навичкам:
  • складати іграшки, одягатися, чистити зубки, застилати ліжечко;
  • надавати дитині можливість самостійно приймати рішення;
  • дати малюкові право на помилку: не прибрав книги, а потім захотів подивитися картинки — в результаті важко знайти потрібну книжку.

Висновок нехай зробить сам: краще тримати всі речі в порядку — і книги, і олівці, і картинки, і іграшки, і одяг.
Передаючи дитині один обов’язок за іншим, ви проявляєте турботу про нього і про його майбутнє. Малюк вчиться на практиці, все його вміння — це його досвід.
Одні батьки тільки мріють про те, щоб їхня дитина: вчасно прокидалася і вставала; сам одягався і не запізнювався до сніданку; одягався по погоді; вчасно лягав спати; сама сідала за уроки, не забувала про заняття в гуртку чи секції і сам а відвідував їх; сама готувалася до занять музикою і малюванням; вранці і ввечері вмивалася; робила зарядку … Батьки мріють, але виконує все це за дитину мама-квочка.
Якщо ви, шановні батьки, вважаєте, що дитина-дошкільник ще занадто мала, що сил у неї недостатньо, щоб допомагати мамі по будинку, то ви глибоко помиляєтеся.
Хіба зможе рухлива, активна, здорова дитина перебувати в бездіяльності і ліні? Ні.
У житті людини виник унікальний період, вільний від вантажу дорослих проблем, — дошкільне дитинство. Головна робота дитини в цей час — гра. У грі наш малюк не просто Ігор або Сергій, а продавець, льотчик, водій, він подорожує на килимі-літаку або будує величезні палаци. У грі він може все. Він не підвладний земному тяжінню, часу і простору. Граючи різні ролі, наш малюк готує себе до майбутнього, до серйозної дорослого життя. Можна сказати, що гра для малюка — це машина часу, яка дає йому можливість заглянути вперед, пожити тим життям, яка належить йому через багато років.
Маленька людина грає, так він готується до майбутнього життя, давайте не будемо заважати йому уявної тривогою і дріб’язкової турботою. Давайте дамо дитині трохи більше свободи і самостійності: спочатку в грі, а потім в допомозі по дому.
При цьому виграють усі: і малюк, і змучена нескінченними тривогами за свою дитину мама-квочка, яка, граючи зі своєю дитиною, навчаючи його простим навичкам, даючи йому більше самостійності, перетвориться на маму — добру чарівницю.
… Іноді дорослі повинні приходити до висновку, що їм, а не дитині слід змінитися, та ще в більшій мірі. (Дж. Лешлі)
Домашнє завдання для батьків:
1. Знайдіть просту справу, яку дитина зможе виконати разом з вами, але часто забуває або не хоче зробити сама. Наприклад, скласти іграшки, фарби, олівці, пензлики, кольоровий папір. Перетворіть цю справу в гру, наведіть разом з малюком порядок в ігровому куточку. Знайдіть коробку для фарб і пензлів, клею і альбомів, дитячих малюнків, прикрасьте цей «будиночок» яскравою аплікацією. Іграшки туди нехай малюк складе сам, а ви похваліть його.
2. Придумайте щось, здатне замінити вашу участь у наведенні порядку. Це можуть бути пісочний годинник, або будильник, або малюнок, на якому всі іграшки та книжки лежать на своїх місцях.
3. Розділіть аркуш паперу навпіл вертикальною лінією. На лівій частині намалюйте маму і малюка «разом», а на правій — тільки малюка — «сам». Намалюйте, які справи ви виконуєте разом, ліворуч, а які він може зробити сам — справа. Через тиждень запропонуйте дитині подумати, яку справу він зможе зробити без вашої допомоги, ви будете тільки спостерігати. Зробіть новий малюнок і не забувайте хвалити сина і дочку за самостійні успіхи.
4. Пам’ятайте, не потрібно все виконувати за дитину, іноді вистачить того, що мама буде поруч. Підтримка словом, віра в успіх маленької людини окриляють його, дають йому сили до самостійної діяльності, до пізнання нового. Чим більше справ ваша дитина навчиться виконувати самостійно, тим менше допомоги від мами-квочки йому знадобиться. А значить, у мами з’явиться вільна хвилинка для відпочинку, вона зможе зайнятися своїми давно відкладеними справами.

Мама-зозуля
Поведінка
Мама-зозуля теж перекладає турботи про власну дитину на когось іншого — на бабусю або няню. Причин такої поведінки може бути декілька:

  • необхідність багато працювати, щоб не позбутися звичного заробітку;
  • необхідність вчитися, щоб здобути освіту;
  • незаплановане поява малюка;
  • кар’єра і честолюбні професійні плани на майбутнє;
  • народження дитини — поступка бажанням чоловіка мати дітей;
    дитина — лише засіб утримання партнера в шлюбі або спосіб змусити чоловіка укласти шлюб;
  • думка, що маму прекрасно може замінити будь-яка жінка;
  • небажання займатися пелюшками і повзунками;
  • егоїзм;
  • оману, що для зростання дитині необхідні лише їжа і догляд;
  • незнання елементарних законів розвитку дитини.

Ви можете заперечити: немає нічого особливого в тому, що мама зайнята, а турботу про немовля взяв на себе хтось інший. Але, виявляється, що для повноцінного психічного розвитку з перших днів життя дитині потрібне спілкування, спілкування приносить малюку відчуття емоційного благополуччя, тепла й затишку в новому світі. І спілкування мами з дитиною не замінять ні численні бабусі, ні тим більше няні.
Дії
Як не перетворитися на маму-зозулю? Що потрібно зробити заздалегідь:
1. Щоб дитина не стала перешкодою на вашому життєвому шляху, не викликав роздратування і досаду, народите його у відповідний для вас час. Організуйте своє життя так, щоб вас не відволікали сумніви «народити чи ні», іспити, кар’єра, професійні завдання.
2. Прийміть дитину як дар долі: саме з такою зовнішністю і такої статі. Відкладіть на час всі свої справи, з радістю і задоволенням присвятіть своє життя догляду за дитиною в перші роки його життя. Пам’ятайте, що в перші дні, місяці, роки життя найбільш активно розвиваються емоції, здатність до спілкування, до людських контактів, особливо з мамою.
3. Не передавайте дитину на піклування будь-кому, не залишайте його одного.
4. Коли дитина займе велику частину вашого часу, не забувайте про чоловіка, пам’ятайте, що йому теж нелегко. Як можна раніше залучайте батька в процес догляду за малюком, з радістю, без ревнощів спостерігайте за спілкуванням батька з дитиною.
5. Проаналізуйте ваші стосунки з батьками в дитинстві. Якщо ви вважаєте, що вони допускали помилки, не переносите їх автоматично на стосунки зі своєю дитиною.
6. Ви повинні час від часу переглядати свою виховну тактику, щоб помітити в ній помилки і, якщо необхідно, виправити їх.
7. Виховуючи дитину, враховуйте особливості його темпераменту, характеру, особистості. Не намагайтеся штучно прискорити розвиток дитини, не поспішайте в такій важливій справі, всьому свій термін.
8. Як можна частіше спілкуйтеся, грайте з дитиною та її друзями, співчувайте переживань малюка і одночасно намагайтеся обходитися без надмірної опіки та турботи.
9. Навчіться помічати зміни в поведінці дитини: поганий настрій; — плаксивість; психологічний дискомфорт і нервовість: появи тривожності і страхів; надмірна образливість; примхливість; втомлюваність; розлад сну або апетиту. Розбирайтеся в причинах зміни поведінки дитини разом з чоловіком, але без криків, образ і докорів.

Мама-слідчий
Поведінка
Мама-слідчий дуже енергійна, емоційна, цікава. Це жінка владна і знає. Існує кілька типів мам-слідчих.
Перший тип. Це професійно дуже успішна, ділова жінка-керівник. Манери управління на роботі вона автоматично переносить на відносини з дитиною: отримує інформацію і реагує батогом або пряником в залежності від того, яка інформація про малюка надійшла. Ця мама контролює словом.
Другий тип. Ця жінка не добилася успіхів в роботі, тому їй потрібен максимальний успіх дитини. Свої честолюбні задуми і плани їй не вдалося реалізувати в життя з різних причин: не вистачило старанності, сил або бажання. Внутрішнє невдоволення собою знаходить вихід — це підростаючий малюк, вся надія на нього, він замість мами досягне успіху! Контроль подвоюється. Це контроль і словом, і супроводом, і присутністю, це контроль, який не дає дитині спокійно жити, дихати, діяти …
Такі мами вважають, що головне в справі виховання, — це контроль: потрібно все і завжди знати про дитину, його вчинках, думках, друзів і планах. Якщо про все знати, можна вплинути, підказати, запобігти, не допустити.
Найсумніше в цій історії, що придушуються активність, самостійність дитини. Для того щоб знати, що і коли робить дитина, як він вчинив, що сказав друзям, мама постійно питає чи випитує, збирає інформацію, зіставляє і порівнює все, що дізналася.
Завищені вимоги, невміння оцінити здібності своєї дитини, дати йому право на помилку можуть привести до того, що малюк спочатку спробує говорити не все, приховувати або брехати, аби уникнути закидів і покарань. А потім можуть з’явитися капризи, впертість, невротичний поведінку дитини.
Важко всім. Перш за все, малюкові — він завжди під невсипущим оком спостереження. Та й мамі нелегко — завжди напруга: нічого не пропустити, не проґавити, вчасно відреагувати.
Спробуйте відповісти собі на питання: чи зможе досягти успіху затиснутий в лещата правил і контролю дитина?
Дії
Який результат жорсткого маминого контролю?
У дитини, що підросла є кілька варіантів поведінки.
Повний послух.
Можна бути слухняним завжди і у всьому. Дитина побоїться або не захоче зробити помилковий крок, не стане експериментувати, шукати свій шлях, щоб не засмутити маму. Найпростіше зробити так, як просили, піти накресленим шляхом — не буде розслідування, невдоволення, докорів, вжиття заходів. Настає параліч самостійності вчинків і прийняття рішень. Виходить, що дитина живе заздалегідь запрограмованої життям, в якій все вирішено без нього.
Відхід від нагляду.
Вирвавшись з-під контролю, підросла дитина постарається зробити все, що ви йому забороняли, все, що робити не можна і не потрібно. Заборонений плід завжди солодкий, навіть якщо шкодить життю і здоров’ю. Втомлена від повчань та контролю психіка намагається «розпрямитися», позбавитися від всяких моралей, попереджень.
Можливий ще один варіант — подвійне життя. Сім’я знає, що у дитини, що підросла все чудово — сім’я, кар’єра, — але є таємні куточки, про які ніхто з близьких навіть не підозрює. Це результат дитячої звички: щось приховувати, не договорювати або просто обманювати, щоб уникнути невдоволення, не засмучувати маму, дружину, дітей.
Домашнє завдання для батьків:
1. Чи не збираєте невдоволення поведінкою своєї дитини, щоб, вибравши час, лавиною виплеснути все «матеріали слідства» на сина чи доньку.
2. Не вступайте з дитиною в боротьбу за владу. Якщо раптом настане момент, коли він не захоче виконувати ваші вимоги — «Не хочу! Не буду, і все!», — З’ясуйте причини такої поведінки. Може бути, дитину не влаштовує не сама вимога, а ваш авторитарний, жорсткий тон.
3. Правил і заборон потрібно небагато, але вони повинні бути постійними і логічними.
4. Найголовніша порада. Якщо ви відчуваєте, що не праві, що ваша виховна тактика нагадує позицію слідчого, майте мужність визнати це! Часто мама, боячись втратити авторитет в очах своєї дитини, уникає визнавати, що не права. Втім, можна не аналізувати і не визнавати своїх помилок у вихованні, тільки чого ви в такому випадку доб’єтеся і що вас чекає?
5. Сім головних «не» для мами:

  • не наказувати;
  • не лаяти;
  • не висміювати;
  • не лякати;
    не соромити;
  • не вистежувати;
  • не забороняти спілкування.

6. Сім головних «так» для мами:

  • грати;
  • вислуховувати;
  • бути уважною;
  • ставити себе на місце дитини;
  • довіряти;
  • співчувати;
  • підтримувати.

Мама-Баба-Яга
Поведінка
Ця мама намагається домогтися слухняності дитини, залякуючи його вимогами, домагаючись слухняності гнівом і роздратуванням. Якщо маленька людина поступає по-своєму, то частіше за все слід покарання, в тому числі фізична.
Баба-яга грубо і безапеляційно розмовляє з дітьми, тільки вона знає, що і як робити, — тому вона вказує, командує, ньокає, принижує почуття їх гідності, не допускає самостійності дітей. Вона легко дратується і виходить з себе. Може кричати і лаятися.
Роль Баби-яги — це мамина маска. Вона не тільки страшна, але і холодна, крізь неї не видно душі дитини, занадто багато уваги приділяється зовнішньому старанності. Рано чи пізно дитина навчиться підігравати, відповідати. Він сховається за свою маску — закритості, холодності, його душа буде закрита для Баби-яги. Він буде шукати тепла і довіри в інших людей, адже кожній живій істоті потрібні любов і розуміння. Якщо дитина довгий час знаходиться під гнітом жорстких вимог, погроз, заборон, у нього можуть з’явитися страхи.
Дії
Мама перекладає тягар своєї напруженості на плечі незміцнілого ще людини — сина чи доньки. Складно сказати, що відбувається: чи то мама — Баба-яга лякає дитину собою, чи то сама чогось боїться, чи то боїться разом з малюком? Не можна нескінченно загрожувати дитині чимось страшним, тим, що з ним щось трапиться … Діти дуже піддаються навіюванню. У дошкільнят реальний і вигаданий світи не мають чіткої межі, мамині слова про те, що хтось прийде, забере, зробить укол, покарає, сприймаються всерйоз, дитина вірить усьому, що ми йому говоримо. При зустрічі з незвичайним, незрозумілим, новим у дитини крім цікавості і подиву може виникнути гостре, тривожний стан. Цей стан дорослі посилюють своїм незвичайним голосом, видом, поведінкою. Наприклад, коли з’ясовують відносини. В невизначеною, незрозумілої ситуації дитини охоплюють сильне хвилювання, страх перед невідомим. Наприклад, діти бояться темноти і мишей, бояться перестрибнути перешкоду, захворіти, бояться, що їх розлюблять …
Все далеко не так просто. І мама виконує роль Яги по-різному, і діти бувають різні, і страхи бувають різні. Наприклад, після постійних залякувань дитина боїться заснути без мами, прокидається вночі, вдень не хоче залишатися в кімнаті одна. Боїться кожної тіні і шереху. Дитина починає сприймати світ як суцільну небезпеку. Лякати так дитину не виховання, а жорстокість!
Нагнати трохи страху на дитину, щоб слухався, щоб хоч чогось боявся? Та ми й так залякує своїх дітей щодня і постійно: «Не грай в мокрому піску, захворієш!», «Не розмовляй з чужими дітьми, підхопиш інфекцію!», «Не тікай ??далеко, загубишся або тебе вкрадуть і сунуть в мішок!»
Дитячі страхи — відображення стану батьків. До маленьких дітям несвідомо, на емоційному рівні переходить неспокійне, збуджений стан дорослих. Якщо дитина зовні спокійний днем, то вночі він плаче, бо йому сниться сон, в якому тато перетворюється на Бармалея, а мама — в Бабу-ягу. При ослабленій нервовій системі загрози і залякування з боку батьків діють як поштовх для розвитку тиків, заїкання, енурезу. Перезбуджена, дитина починає запинатися, розтягувати або повторювати слова, часто мигати, гримасувати, і як результат — захворює неврозом. Таким чином, нервовий стан дітей — це відображення конфліктної обстановки в родині, нервового стану батьків, які переживають особистісний криза. Середній вік мам, коли дитина захворює неврозом, — 34 роки, а батьків — 37 років. У цьому віці у дорослих виникає найбільша внутрішня напруженість, особистісний криза. Потрібно поглянути на себе з боку, усвідомити недоліки свого характеру, перебудувати відносини в шлюбі або з дітьми, стати більш зрілої творчої особистістю. Мама перетворюється в Бабу-ягу або в слідчого, якщо такий особистісний криза не долається шляхом вирішення проблеми, якщо подружні і батьківські стосунки заходять в глухий кут. У мами наростає внутрішня напруга, що позначається на відносинах з дітьми. Виходить замкнуте коло. Чим більший дискомфорт відчуває мама, тим сильніше тиск на дітей, тим частіше проявляються крайнощі у вихованні. Батьки зганяють взаємні образи на дітях, тим самим посилюючи ситуацію. Навіщо в родині Баба-яга? У вас поганий, неслухняний, некерований дитина, яку будь-якими засобами потрібно тримати в «їжакових рукавицях», або таким чином «долається» особистісний криза батьків. Друге частіше. Дуже дорогою ціною платять батьки за подолання свого кризи — здоров’ям власної дитини, його розвиваються неврозом. Тиск на дітей — це неадекватний спосіб вирішення батьками своїх, дорослих, особистісних проблем.
Домашнє завдання для батьків:
1. Вчити дітей уму-розуму, звичайно, потрібно. І пояснювати, і керувати теж. Але все добре в міру. Немає потреби в постійному тиску на дитину, контролі, залякуванні, тому що рано чи пізно почнеться нікому не потрібне протиборство з його вольовим началом, з формується «Я».
2. Створіть життєрадісну атмосферу в сім’ї, частіше смійтеся, жартуйте, грайте з дитиною. 3. Не піддавайте маленькій людині непосильних переживань, нехай росте щасливою

Мама-Царівна Несміяна, Мама-Снігова Королева, Мама-Спляча Красуня
Поведінка
Царівна Несміяна
Царівна Несміяна занадто «правильно» виховує дитину, бо найбільше боїться його розпестити. Вона вимоглива і принципова, честолюбна і обов’язкове, стримана у вираженні почуттів та емоцій, доброти і чуйності, завжди чимось стурбована і стурбована. Несміяна любить іронізувати, вишукувати недоліки, повчати, соромити, читати мораль, давати вказівки. Ця сувора і манірна мама сама не сміється, а шум, веселощі і біганину дітей вважає порожнім проведенням часу і пустощами.
Мама — Снігова Королева
Ця мама не тільки строга і непохитна, але і зарозуміла і пихата. Вона наказує зі свого трону, а дитину огортає крижаний холод. Між розважливою і егоїстичною, жорсткою і байдужою мамою та її малюком — крижана пустеля. Їй немає діла до переживань і помилок, сумнівів і тривог маленької людини.
Мама — Спляча Красуня
Мама — Спляча Красуня знаходиться в світі сну і солодких мрій. Вона нікуди не поспішає і ні про що не турбується. Ця мама розслаблена і самозакохана, розчарована і чекає змін. Хіба мама-Красуня повинна займатися побутом, потребами дитини, її пелюшками або уроками? Ні, дитина — це занадто велика тягар, для цього є бабусі.
При всіх відмінностях всі три мами-Царівни — сувора Несміяна, холодна Снігова королева, мрійлива Спляча Красуня — схожі один на одного: прекрасні; егоїстичні; хочуть протегувати; зарозумілі; панують в сім’ї; вимагають загального захоплення і визнання.
Дії
Нескінченні зауваження та «програмування» способу життя і думок дитини мами-Несміяни виходять з її помисливості або принциповості.
Ще одна особливість батьківського відносини — проекція особистісних проблем мами на дитину, тобто дорослий звинувачує маленького в тому, що притаманне йому самому, але не усвідомлюється по ряду причин. Мама не помічає цей недолік у себе, але відмінно бачить його у малюка і беззастережно вимагає те, в чому сама не є прикладом. Мама усвідомлено говорить одне, а робить зовсім інше, намагаючись виправити поведінку, характер і навіть особистість дитини, не намагаючись змінитися при цьому сама.66d82ada183c